Воєнна тематика

Справді, над Ліною Костенко не тяжіла «сумна минувшина», але, як покаже майбутнє (та це видно було й у цитованих віршах), зовсім не принагідно з'являлися історичні ремінісценції в її віршах. Вона прагнула об'ємності бачення світобудови, показу причетності людини до всіх багатовимірних проявів  життя:

Дзвони б'ють на сполох.

Музики грають до танцю. . .

Бандури будять минуле.

Сурми в майбутнє звуть...

 Хай віщі тривожні дзвони,

веселі троїсті музики,

 бандури і горді сурми

          у кожному серці живуть!

Найбільш в творчості поетеси вражає високий рівень думання. Долання висоти, що стало нормою. Її творчість – приклад шляхетного служіння поезії. Дивує сила характеру. В її останніх збірниках ніякої кон'юнктури, немає в неї віршиків – паровозиків. Вона вимовчала своє право сказати: "Мого народу гілочка тернова". Думаю, що без таких людей, як Ліна Костенко, всі розмови про високе призначення поета – тільки красиві слова.

І ще ось що. Сучасна поезія шукає нових виражальних можливостей. Стресовий досвід людини ядерної епохи неспівмірний з досвідом її попередників. Ніколи ще поезія не була такою всесильною … і безсилою. Зрушилися пласти свідомості. Зміщуються уявлення про самі форми існування матерії – про час і простір. Прикро те, що поезія часто сьогодні відходить від свого коріння – села, від свого родоводу. Не дай Бог, прийде такий час, коли зупиниться критичне перо. В цьому зв'язку творчість Ліни Костенко має значення принципове:

          Голос криниці, чого ж ти замовк?

            Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

У віршах поетеси привертає увагу історична тема, історична пам'ять. Талановита поетеса не зрушує коріння, розуміючи його значення в розвитку духовності, національної культури. Це тільки ремісник пише про все, а Ліна – про важливе:

          Далекий світ, купецька одісея

            Хмільне старе вино старовини.

Ім'я Ліни Костенко – як прапор нашої поезії. Нашій літературі пощастило, що є в ній постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. В її віршах – єдність характеру і слова:

           Я трохи звір, і я не люблю неволі,

             Я вирвуся, хоч лапу відгризу.

Як сильно сказано! Така розплата за поривання, зухвалість думати, дерзновенність та глибину думок.

Здається, що в поняття любов поетеса вкладає новий зміст.

Любов діяльна для неї – це любов-ненависть до всього, що гальмує розвиток духовності. Ліна Костенко прокладає свій шлях крізь болота, вона – за незалежність таланту:

                Поет не може бути власністю.

                Це так йому вже на роду.

                Не спокушайте мене гласністю,

                Я вдруге в пастку не піду. 

Їй хочеться дивитися на світ відкритими очима, які не закриває пелена:

                 … все залежить

                  від людських зіниць –

                  в широких відіб'ється вся епоха,

                  у звужених – здрібовисько дрібниць.

Можна багато ще говорити про Ліну Костенко. Незабутнє враження справляють її поезії "Пастораль XX сторіччя", "Доля", "Ліс", "Біла симфонія", "Балада моїх ночей", "Давидові псалми" тощ